Ось такі в нас читачі!

Хто Шевченка прочитав, той багатший серцем став

Гречкосій Влада

Різні такі наші серця,

Одне лиш спільне – наче жар:

Вони палають, коли чують –

Тарас Григорович. Кобзар.

Так, так, Кобзар. За наше існування

Боровся він і бунтував.

Справедливість – ось було його бажання,

Яке Тарас душею в твори виливав.

Писав вірші, писав картини,

Прославився із серцем він удвох,

Боровся все за вільную Вкраїну,

Не втратив той талант, що лав йому сам Бог.

І це не все! Він ще дивує

Душею, справедливістю, пером.

Кобзар нам ще, іще вкарбує,

Немов печатку, Совість і Добро.

Зі святом!

Земля зітхає ледве чутно

І прокидається від сну...

І березень дарує чудо,

Розпочинаючи весну.

Це чудо - в усмішках чарівних, 

У морі квітів навкруги.

Ми вас вітаємо, царівни,

Найкращі, милі, дорогі!

Так вітають зі святом своїх матусь, бабусь і сестричок читачі бібліотеки імені В.Чапаєва.

ЗЛО БЕЗСИЛЕ СУТТЮ

Михайло Шеремет
Грає правда по нотах тиші,

Вичаклована із мовчання.

Небо скаже снігам колишнім:

- Серед хвиль віднайдіть звучання!

І слова прочитають руни,

Хай не буде ніщо брехнею,

Бо інакше примари - луни

Із галявин прийдуть по неї.

Дужим світлом байдужість бита,

В землю ввілля отруту втоми.

Грозовими дощами змиту,

Забуття її жде потому.

Всім байдужі забуті стіни

З бетонованими плечима.

Сіростелі громаддя глини

За зачиненими дверима.

Стріли вцілять у чорну думку

Вільним вітром понад степами.

Їй ніколи не стачить трунку,

Щоб залити степи під нами.

Світ розіб'є чужаві чари

Безтілесим мечем любові.

Гнів ущухне - і незабаром

Вже повернеться воля знову.

Повінь спинить ворожі грати,

Спокій сповнить обличчя люті.

Щолюдини світ мусить знати:

Зло безсиле у власній суті.

       

                  4 серпня 2010 року