Серед віршів, написаних українськими поетами вірменською мовою, найчастіше перекладали «Заповіт» Тараса Шевченка та «Цавед танем» Ліни Костенко.
Нам зрозуміло, чому «Заповіт». Так само зрозуміло й вірменам, чому увагу їхніх перекладачів – з-півдесятка інтерпретацій – привернули пронизливі й щемкі рядки української поетеси, один з яких винесено в заголовок. Адже вони навіяні трагедією народу, що рівно століття тому пережив криваву різанину.
Тоді, у 1915 році, внаслідок спланованих турецькою владою погромів і масової депортації, загинуло, за свідченням авторитетних істориків, півтора мільйона вірмен, переважно жінок та дітей, сотні тисяч їх змушені були полишити свою історичну батьківщину – Західну Вірменію, щоб розвіятися по всьому світу.
Незагойна рана, що кровоточить ось уже сотню літ.
В рамках загальносистемної програми формування толерантності, гуманізму і громадської відповідальності «Різнобарвний світ людей» до 100-річчя геноциду вірменського народу в Османській імперії в квітні 1915 року бібліотекарями БСЧ імені О.Гончара для учнів старших класів проведено історичний урок «До смерті ніхто не готовий».
Немає коментарів:
Дописати коментар