До нашого професійного свята ми вирішили дізнатися думки наших колег щодо впливу бібліотекарства на їхню творчість (допомагає, заважає, нейтрально).
Починаємо з нашої чудової Тетяни Яровициної, яка поділилася своїми роздумами:
«ЗАВАЖАЄ, з кількох причин:
1) Увесь час думаю про роботу)). Про особистісну і взаємну стійкість. Про саморозвиток. Про суспільну користь. Про історію і літературу. Про видатних українців усіх часів, на чиїх плечах ми стоїмо. Про всі ті нечитані скарби, на які хронічно бракує часу через рутину. Тож (поки що?) читати хочеться більше, ніж писати.
2) Творчість завжди спонтанна: людині творчій важко і неприродно жити за календарем (залежати від календарних подій, а бібліотека живе саме за ними). Успішні творчі люди усього світу живуть за натхненням, і своє життя вибудовують, відштовхуючись від нього. Підлаштовуватися - такий собі варіант.
3) Я так і не навчилася керувати своєю життєвою енергією, і за звичкою вкладаю максимум в усе, чим займаюся, що люблю. Тож на творчість зовсім не залишається калорій чи ще чогось. Та й узагалі, мені важко назвати "творчістю" те, що і як я пишу. Особливо в умовах війни. Це щось інше, і в мене поки немає цьому вичерпної назви (але як узагальнена назва, ок). Тож я обираю радше не писати напівсили, ніж розводити графоманію.
4) Але я хочу, щоб люди мислили, щоб вони любили, цінували СВОЄ. Це мене драйвить, і наразі я вкладаю усі свої знання і вміння в те, аби трішки допомогти їм у цьому. ШІ їх точно до цього не спонукатиме. Мене до бібліотеки 5 років тому привело... розчарування суспільними процесами, культурою комунікації, яке наклалося на вікову особистісну кризу. Я затято шукала сенсів. Глибшого рівня, на якому більшості людей дискомфортно. Я знайшла це й ані на мить не пожалкувала, що я тут, адже коли керівництво - інтелектуали, у команди є змога постійного зростання. Тож я і захопилася самовдосконаленням, поставивши творчість на паузу. Не думаю, що через моє творче мовчання хтось постраждав. Та й є певні "депозити": коли я працюю, дякувати колегам і друзям, пісні на мої слова йдуть поміж люди і роблять свою справу, а написані раніше книжки - читаються. Вірю, настане той час, коли моя невтомна самоосвіта принесе свої плоди і в творчості. Зараз - задачі куди прозаїчніші - вистояти і загоїти, зростити те, що рветься.
5) Та й узагалі, творцям з невситимим Его варто було б бодай рік пройти "вишкіл" у бібліотеці, серед людей і книжок, на державній зарплаті, аби дізнатися багато чого - про людство і про себе. Смирення особливо гостро відчувається поряд з книжками тисяч авторів, які пишуть незгірше за тебе, і займаються власною промоцією, поки ти натхненно займаєшся їхньою»
.png)
