"Його життєвий і літературний шлях, карколомні перипетії та зигзаги долі - то захоплива, багатюща на події історія, що могла б стати розкішним матеріалом для розлогого епічного полотна".
Віктор Баранов
29 червня пішов з життя класик української літератури, патріарх української прози, духовний батько "шістдесятників", лауреат Державної премії України імені Т.Г.Шевченка (1982) АНАТОЛІЙ ДІМАРОВ (при народженні - Анатолій Андронікович Гарасюта).
Анатолій Дімаров народився 5 травня 1922 року на Полтавщині. В дитинстві пережив Голодомор. Відразу після закінчення середньої школи був мобілізований до армії. Пройшов усю війну, дійшовши до Берліна. Був командиром партизанського загону. Після війни повернувся додому інвалідом ІІ групи, глухим на праве вухо, з поганим зором.
З дитинства мріяв бути журналістом. У повоєнні роки працював у газеті "Радянська Волинь". В 1949 році видав першу збірку оповідань "Гості з Волині".
Навчався в Літературному інституті імені М.Горького в Москві, у Львівському педагогічному інституті.
Закінчивши навчання, А.Дімаров працював редактором у видавництвах. Є автором нарису "Дві Марії", збірки оповідань та новел "На волинській землі", "Волинські легенди", "Через місточок", повісті "Син капітана", збірки повістей та оповідань "Жінка з дитиною", романів "Його сім'я", "Ідол", "І будуть люди".
Творчий доробок письменника становить кілька десятків томів.
"Я б ніколи, мабуть, не став би педагогом, бо не люблю повчати людей. Я писав твори не для того, щоб вони втовкмачували вічні цінності, як люблять про це говорити деякі поважні метри, а щоб людина взяла мою книжку, забула про негаразди і їй трошки полегшало на душі від того, що вона прочитала. Ось моє основне завдання".
Немає коментарів:
Дописати коментар