ЗЛО БЕЗСИЛЕ СУТТЮ

Михайло Шеремет
Грає правда по нотах тиші,

Вичаклована із мовчання.

Небо скаже снігам колишнім:

- Серед хвиль віднайдіть звучання!

І слова прочитають руни,

Хай не буде ніщо брехнею,

Бо інакше примари - луни

Із галявин прийдуть по неї.

Дужим світлом байдужість бита,

В землю ввілля отруту втоми.

Грозовими дощами змиту,

Забуття її жде потому.

Всім байдужі забуті стіни

З бетонованими плечима.

Сіростелі громаддя глини

За зачиненими дверима.

Стріли вцілять у чорну думку

Вільним вітром понад степами.

Їй ніколи не стачить трунку,

Щоб залити степи під нами.

Світ розіб'є чужаві чари

Безтілесим мечем любові.

Гнів ущухне - і незабаром

Вже повернеться воля знову.

Повінь спинить ворожі грати,

Спокій сповнить обличчя люті.

Щолюдини світ мусить знати:

Зло безсиле у власній суті.

       

                  4 серпня 2010 року