Україні присвячується

Гречкосій Влада

Яка красива Україна!

Яка красива Україна!

Ось річечка й стара верба,

Ось сонечко, що сяє ясно,

Хмаринки синьо-голуба.

Ось рушничком барвистим в'ється

Весела пісня солов'я...

Люблю я неньку-Україну,

Вона - моя! Вона - моя!

І наростають щастя крила, 

Коли я бачу під ногами

Родючу землю. Біля хати

Прядуть як теплі руки мами.

Любов'ю сповнююсь я швидко,

Коли їсть борщ моя сім'я,

Плека калину земля рідна - 

Вона - моя! Вона - моя!

Мій рідний край

Перешііптуються верби з осокою,

На калині спочиває вранішня роса,

Соловей співа, милується собою - 

Хіба ж усе це не краса?

Небеса блакитні - блакитні

Лиш сонце золоте нас зігріва.

Чи випадково це не річка,

Що ллється дзвінко так, бува?

Здається, чую дихання я поля,

Немов шепоче кожен колосок,

Це, може, вишиванка моя, доля,

Навколо неї в'ється поясок?

І серце хоче мчати, мчати

За села, гори, ліс і гай,

Але навіщо щось шукати - 

Прекрасний всюди він, мій рідний край! 

Вірш про Київ

Гречкосій Влада

Київ – рідне місто наше,

Всі ми любимо його.
Софія, Лавра – всього краще,
Під схилами стоїть Дніпро.
Який неповторний, мальовничий

Всі можуть бачить краєвид,

У воді тануть таємничо

Золотоверхі куполи.

Мости стоять дуже гожі,

Архітекторів величать,

Автомобілі всі пригожі,

По ним їдуть дуже звично.

Мер наш місто дуже любить,

Він порядок так наводить,

Що не сором показати

Київ іноземним людям.

Пам’ятники старовинні

Прикрашають площі в місті,

Зелені парки і алеї

Наводять думки поетичні.

Я горжусь, що тут родилась,

В сорок третю ходжу школу,

Що займатись маю можливість

Улюбленими справами позачергово.

Прославляймо, бережімо

Все, що місту нашому звичне,

Зробімо його ще кращим,

Хай буде ще більш величним!

Мій рідний край

    Гречкосій Влада

Перешіптуються верби з осокою,

На калині спочиває вранішня роса,

Соловей співа, милується собою –

Хіба ж усе це не краса?

Небеса блакитнії – блакитні,

Лиш сонце золоте нас зігріва.

Чи випадково це не річка,

Що ллється дзвінко так, бува?

Здається, чую дихання я поля,

Немов шепоче кожен колосок,

Це, може, вишиванка моя, доля,

Навколо неї в’ється поясок?

І серце хоче мчати, мчати

За села, гори, ліс і гай,

Але навіщо щось шукати –

Прекрасний всюди він, мій рідний край!

Хто Шевченка прочитав, той багатший серцем став

Гречкосій Влада

Різні такі наші серця,

Одне лиш спільне – наче жар:

Вони палають, коли чують –

Тарас Григорович. Кобзар.

Так, так, Кобзар. За наше існування

Боровся він і бунтував.

Справедливість – ось було його бажання,

Яке Тарас душею в твори виливав.

Писав вірші, писав картини,

Прославився із серцем він удвох,

Боровся все за вільную Вкраїну,

Не втратив той талант, що лав йому сам Бог.

І це не все! Він ще дивує

Душею, справедливістю, пером.

Кобзар нам ще, іще вкарбує,

Немов печатку, Совість і Добро.

З нем народження, бібліотеко!

                     В І Т А Ю!

Споконвіків про книгу знають люди,

Адже то матінка всіляких знань,

Адже то подруга твоя найкраща,
Райдуга казки і бажань.

Бере початок з начерків в печерах,

А згодом – із глиняних плит.

Була вона й на камені близь моря,

А зараз із паперу зроблена лежить.

Незамінна у житті цім повсякденнім,

Розумним хочеш буть – читай,

У ній сторінки мудрості святої,

Дорожча грошей – так і знай!

І ось зібрались ми у місці цім святім,

Царить тут дух безсмертний, спокій і добро.

Тут рідний запах книги й фарби,

Немов посіяне зерно.

Посіяне зерно весною,

І колоситься, виростає,

Немов золотить нашу душу,

Коли ми мрієм і читаєм.

Бібліотеко наша, з ювілеєм

Хочу тебе я щиро привітати,

Бажаю гарних друзів – читачів,

Щоб вміли твою Книгу славить – прославляти!

Такими словами привітала улюблену бібліотеку імені О.Пироговського з 60-річним ювілеєм її постійна читачка Влада Гречкосій. Дівчинка навчається в шостому класі, а вже має дві збірки поезій. Сподіваюсь, що мине десяток років, і ми радітимемо, що були знайомі з цією дівчиною в період становлення її як поетеси.